Одна з найбільших водойм світу втратила майже всю воду після того, як дві річки, що її живили, спрямували на зрошення бавовняних полів. Найгірше те, що наслідки такого рішення радянські фахівці прорахували ще до будівництва каналів, але проєкт усе одно отримав схвалення.
Наприкінці 1950-х років радянська влада вирішила перетворити Центральну Азію на великого постачальника бавовни. Для масштабного зрошення плантацій почали забирати воду з Амудар’ї та Сирдар’ї — двох головних річок, від яких залежало Аральське море.
Економічна логіка була простою: бавовна давала продукцію та валютні надходження, тоді як величезна солона водойма посеред посушливого регіону не мала такої цінності для радянської планової економіки. Воду річок дедалі активніше спрямовували в іригаційні канали та на поля.
При цьому загибель моря не стала несподіванкою. Радянські фахівці заздалегідь розрахували, що вилучення такого обсягу води призведе до різкого падіння рівня Аралу.
Однак вони помилилися в іншому. Очікувалося, що після відступу води оголене дно вкриється твердою кіркою, яка утримуватиме сіль і не дозволить екологічним наслідкам поширитися далеко за межі колишнього узбережжя.
Сталося протилежне. Висохле морське дно перетворилося на джерело солі, залишків добрив і пестицидів, які накопичувалися там десятиліттями, а потім почали розноситися вітром на величезні відстані.
У ґрунті залишилися хлорид натрію, сульфат натрію та хлорид магнію разом із сільськогосподарськими хімікатами. Саме забруднення повітря і пов’язані з ним ризики для здоров’я стали одним із найтяжчих наслідків катастрофи.
Географ Філіп Міклін, який десятиліттями досліджував Аральське море, фіксував перенесення солей далеко за межі колишньої водойми. Їх знаходили за сотні й навіть близько тисячі кілометрів від Аралу, зокрема у Ферганській долині, Грузії та біля арктичного узбережжя колишнього СРСР. Пізніші повідомлення вказували на сліди навіть у Гімалаях.
Масштаб самої втрати води виявився колосальним. За підрахунками Мікліна, до 2010 року площа Аральського моря скоротилася приблизно на 88%, а його об’єм — на 92%.
Колись водойма була настільки великою, що підтримувала порти, рибальський флот і підприємства з перероблення риби. Після відступу води колишні портові міста опинилися далеко від берегової лінії, а величезні ділянки дна стали новою пустелею.
Наслідки вийшли далеко за межі зникнення самої водойми. Пил і сіль із висохлого дна почали впливати на ґрунти, сільське господарство, повітря та здоров’я населення на територіях, розташованих далеко від Аралу.
🌟 Читайте «Експерт» у своєму смартфоні — додайте нас в Google Discover
