Французький тенісист Гаель Монфіс провів пресконференцію напередодні старту в одиночному розряді Відкритого чемпіонату США. У першому колі його суперником стане Адольфо Даніель Вальєхо (№61 АТР)
– Вітаю, Гаелю, з усім, чого ви досягли. Хотів би дізнатися, з яким настроєм ви підходите до одиночного турніру, знаючи, що це буде ваш останній турнір «мейджор» у кар’єрі, і як ви підходитимете до кожного матчу, усвідомлюючи це?
– Звичайно, це чудово, але водночас усе інакше. Як я вже казав, Ролан Гаррос був для мене дуже складним. Емоційно це було дуже важко. Тож я можу використати той досвід, щоб, скажімо так, допомогти собі зараз, адже цей турнір буде особливим. Він останній. У день матчу мені виповниться 40 років, тож для мене це важлива віха. Я хотів зіграти у 40 років. І хочу виступити не просто добре, а справді дуже добре, з огляду на те, де я зараз перебуваю. Тому я багато працював і на корті, і за його межами, щоб у вівторок бути найкращою версією себе. Зрештою, це гра. Я викладусь на максимум і подивимося, що з цього вийде.
– Гаель, враховуючи, що це ваш останній турнір Grand Slam, якою, на вашу думку, буде ваша спадщина як професійного тенісиста?
– Чесно кажучи, я не знаю. Справді не знаю. Думаю, побачу це через роки. Але я завжди кажу: час усе покаже. Тож побачимо.
– Вітаю з чудовою кар’єрою. Є ще кілька гравців, які завершать кар’єру наприкінці цього сезону, і один із них – Кей Нішикорі. Він завжди казав, що саме з вами йому найбільше подобається грати. Розкажіть трохи про Кея. Можете поділитися якимись спогадами?
– Так, ми багато разів зустрічалися на корті. Ми багато спілкувалися. Мені дуже подобалося, як він грав. Мені подобалося грати проти нього. У нас були неймовірні битви, і, чесно кажучи, матчі завжди були дуже складними. Він двічі обігрував мене, відігравши матчболи, а одного разу я переміг його, відігравши матчболи. Тож було кумедно. Насправді один із тих матчів болить мені трохи більше. Це було на Олімпіаді, тому що він зрештою здобув медаль. А знаєте, ніколи не знаєш, як усе могло скластися. Це був чвертьфінал. Думаю, ми в певному сенсі разом росли в турі. Він завжди був дуже небезпечним гравцем, здатним перемогти будь-кого на будь-якому покритті. Мені дуже подобалося, як він грав. Він був одним із перших, хто діяв надзвичайно агресивно, чудово приймав подачу, а його рухливість і робота ніг були неймовірними. Дуже хороший хлопець. На початку виступів у турі він був трохи сором’язливим, але потім розкрився і став дуже веселим. Я багато років провів поруч із ним і дуже його цінував. Мені справді дуже подобався Кей.
– Артур Фіс нещодавно був тут і сказав, що ви для нього як брат. Як би ви описали, з чого почалися ваші стосунки і як вони розвивалися?
– Я познайомився з ним, коли він був зовсім юним, фактично дитиною. Я зустрів його через свою сестру, вона на рік молодша за нього. Не пам’ятаю точно, скільки йому було, але, можливо, 15 чи 16 років, щось таке. Насправді вперше ми тренувалися разом, коли йому було 16–17, на Ролан Гаррос. Ми багато спілкувалися і тренувалися разом із Джованні [Мпетші Перрікаром]. Пам’ятаю навіть, що перед моїм матчем четвертого кола на Australian Open я грав із Джованні, і він теж тоді був там. У нас завжди були хороші стосунки, ми багато розмовляли. Потім він почав виступати в турі, і ми разом пережили чимало моментів як на корті, так і за його межами. Я стежив за його кар’єрним шляхом і зрозумів, що в нас справді багато спільного, багато речей, які нам подобаються. І зрештою ми стали дуже близькими. Я завжди казав, що в певному сенсі підтримуватиму його. Якщо йому щось буде потрібно, він завжди може звернутися до мене.
– Як би ви описали його як людину і як тенісиста?
– Він дуже, дуже хороший хлопець, дуже вихований і шанобливий. Я чудово ладнаю з його батьком, у них взагалі чудова сім’я. І, звичайно, з його мамою теж. Дуже скромна сім’я. Він знає, звідки він родом, і розуміє, скільки його батьки зробили для того, щоб допомогти йому стати тенісистом. У нього чудові життєві цінності. Мені здається, він дуже веселий, тому що він молодий. Він для мене як молодший брат. Як я вже казав, він для мене майже як моя молодша сестра – те саме. Для них життя ще тільки відкривається, тож цікаво спостерігати за тим, як вони думають. Він багато мене смішить, бо він молодий і в нього свіжий погляд на речі. Приємно це бачити й приємно бути поруч із ним.
– Що ви думаєте про те, на якому етапі його гри він зараз перебуває і який у нього потенціал?
– Мені здається, він уже починає по-справжньому розуміти, що таке тур, адже виступає тут уже 3-4 роки. У нього була перша серйозна травма, через яку він випав із туру. Тож зараз він починає трохи краще пізнавати й відчувати, що таке тур. Він повернувся дуже сильно, здобув кілька чудових перемог, а минулого тижня здобув, безумовно, найбільшу перемогу у своїй кар’єрі. Для мене він усе ще перебуває в процесі пізнання власного потенціалу. І, звичайно, я вважаю, що його потенціал дуже, дуже високий, він безумовно може зробити, скажімо так, ще один крок уперед у рейтингу. Тож, звичайно, він має шанс дійти далеко на турнірі Grand Slam. Але я відчуваю, що з кожним разом він дедалі більше вірить у себе. Уже півтора року він доводить, на що здатен. Навіть минулого року він показував неймовірний теніс, потім отримав травму, після цього сильно повернувся й зрозумів, що заслуговує бути на самому, самому верху нашого спорту. Тож, на мою думку, його потенціал не має меж.
